Все про закарпаття

Велико-Березнянський район

Загальні відомості

Село Ужок (укр. Ужок, венг. Uzsok) сіло Велікоберезнянського району Закарпатської областію Село розташоване біля витоку річки Вже, недалеко від Ужокського гірничо-транспортного перевалу. На відстані 45 км. від районного центру і 3 км. железнодородной станції Волосянка. На території сіла Ужок знайдений бронзовий меч 9-10 ст. до н.е.

площа - 800 кв.км (19 000 га - с/г земель, 1 700 га - сади, 51 255 га - ліси). 
Район межує зі Словацькою республікою та Польщею. 
Загальна кількість населених пунктів складає 31, з яких 1 селище, 18 великих сіл. 
Середня густота населення - 37,5 чол. на 1 кв.км. 
Населення Великоберезнянського району складає 30 тис. чол., з яких міське населення - 7,3 тис., а сільське - 22,7 тис.

Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у селищі Великий Березний (7,3 тис.чол.).Тут знаходиться найпівнічніша точка нашого краю: 22°35' схiдної довготи; 49°06' пiвнiчної широти ( с. Стужиця Великоберезнянського району, хребет Схiднi Бескиди (бiосферний заповідник)). Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Великоберезнянщини є вершина Лаутанська Голиця, що підіймається на 1.374 метр над рівнем моря. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Уж та Лютянка.

Великоберезнянщина межує з Польщею - 33 км та зі Словаччиною - 40 км, а також проходить адміністративна межа з Львівською областю. В районі представлена прикордонна інфраструктура - міжнародний автомобільний перехід Малий Березний-Убля.

Загалом на території району проживають представники близько 76 рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, роми, словаки, волохи, угорці.

Через Водороздільний хребет до району ведуть важливі транспортні перевали, що віками слугували людям: Ужоцький (889 м), Семенівський, Пшеленч Бескид. А біля села Княгиня знаходяться відомі мармурові печери. Між горами знаходиться відома Ужанська улоговина. Максимальна температура в районі (влітку) +40°, мiнiмальна (взимку) - 32°.

Найбільш грозове місце України - Великий Березний, де припадає до 43 грозових днів на рік. Найдовший залізничний тунель в Україні - Щербин-Сянки, що має 908 метрів.

На території району знаходяться унікальні дерев'яні церкви у таких селах: Вишка, Ужок, Сухий, Буківцево, Гусний, Сiль, Кострино, Чорноголова та Малоберезнянський чоловiчий греко-католицький монастир.

 Населені пункти Великоберезнянського району.

Великий Березний

Бегендяцька Пастіль • Буківцьово • Верховина-Бистра • Вишка • Волосянка • Гусний • Домашин • Жорнава • Забрідь • Завосина • Загорб • Княгиня • Костева Пастіль • Кострина • Костринська Розтока • Лубня • Луг • Люта • Малий Березний • Мирча • Розтоцька Пастіль • Руський Мочар • Сіль • Смереково • Ставне • Стричава • Стужиця • Сухий • Тихий • Ужок • Чорноголова

Виноградівський район

Загальні відомості

Селище міського типу Вилок (укр. Вилок, венг. Tiszaъjlak (Vilok)) знаходиться у Віноградовськом районі, Закарпатській області України. Розташований на правом бережу р. Тіси (притоки Дунаю), на відстані 16 км. на південний захід від районного центру – р. Винограду; 21 км. – м. Берегово.

Залізнична станція на лінії Хуст – Винограду – Вилок – Берегово – Батьево – Чоп – Ужгород. Селище перетинають автодороги Ужгород – Мукачево – Берегово – Вилок – Винограду – Хуст – Рахов і Ужгорд – Берегово – Галмей (Румунія). У напрямі Румунії є і залізничний переїзд.

На території селища проходить державний кордон України з Угорщиною. У 1989 р. був відкритий автомобільний пункт перетину кордону цілодобової дії Вилок – Тісабеч. В даний час має міжнародне значення.

Жителі селища Вилок шанують своє коріння, традиції, вони гордяться тим, що не один раз грали важливу роль в історії Закарпаття.

площа - 700 кв.км (55 300 га - с/г земель, 5 000 га - сади та виноградники). 
Загальна кількість населених пунктів складає 51, з яких 1 місто, 29 великих сіл. 
Середня густота населення - 169,1 чол. на 1 кв.км. 
Населення Виноградівського району складає 120 тис.чол., з яких міське населення - 40 тис., а сільське - 80 тис.

Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у місті Виноградово (27 тис.чол.). Переважну більшість території району займає низовина, а найвищою точкою Виноградівщини є вершина Чорна Гора, що підіймається на 565 метрів. Значну роль у формуванні рельєфу відіграє річка Боржава та Тиса. Виноградівщина межує з Угорщиною та Румунією. В районі представлена прикордонна інфраструктура - міжнародним автомобільним переходом Вилок та залізничним переходом Дяково.

Загалом на території району проживають представники близько 76 рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені угорці, українці, росіяни, роми, євреї, німці.

Розповідь про Виноградівський район звичайно треба розпочати з того, чим здавна славився саме цей регіон - своїми виноградниками. У III столiтті тут вперше з'явилися промислові насадження виноградної лози на Закарпаттi. До речі, унікальні кущi дикого винограду ще дотепер ростуть на Чорнiй горi. Саме у цьому районі ростуть майже усі відомі на Закарпатті винні сорти: Рiд Vitis, вид V. Лабруска (сорти): Iзабелла, Лiдiя рожева, Вiльдер, Ноа, Делавар рожевий, Отелло; Вид V. Берландiєрi (сорти): Кобера 5-ББ, Телекi 8-Б; Вид V. рiпарiя (сорти): Рiпарiя (Порталiс); Вид V. Рупестрiя (сорти): Аврора (Зейбель N 5279), Сасорош (Кудерк N 503). Серед інших сортів можна виділити: Молдова, Чауш, Кардинал, Шасла бiла, рожева, мускатна, петрушкова, фiолетова, Мускат Оттонель, Одеський раннiй, Пожонi бiлий, Полум'я Токая, Альфона Лавалле, Королева виноградникiв, Королева Єлизавета, Сейв Вiллар, Iталiя, Бiкан, Саперавi, 40 рокiв Жовтня, Алiкант Буше, Копча, Леанка королiвська, Сiльванер, Голубок пiвнiчний, Делавар бiлий, Золодьондь.

Виноградівська земля переповнена історією і цікавими подіями. Наприкінці І тисячоліття до н.є. на територію району відбувся прихiд гето-дакiйських племен (фракiйцiв). Даки розгромили кельтiв, якi вiдiйшли до Нiмеччини. Власне, даки будували поселення на високих берегах рiчок. Ці укріплення iснували на випадок вiйни i для охорони торгових шляхiв (закарпатська сiль на той час мала велику цiннiсть), а в самих городищах жили тiльки охоронцi. Пізніше наш край входив до складу патрiархально-рабовласницької держави гето-дакiв. Найбiльший її розквiт був у 40-i роки до н. е. в перiод правлiння царя Буребiсти, а пiзнiше - за Децебала. Але легiони римського iмператора Марка Ульпiя Траяна (98-117 р.) розгромили дакiв, і зруйнували городище на Виноградівщині в поблизу села Мала Копаня. До тепер археологи знаходять тут унікальні речі.

До речі, ще у середньовіччі Виноградівський район мав свій особистий герб - щит іспанської форми, обгорнутий дубовими гілочками з жолудями. Вгорі на чер-воному фоні зображено гроно винограду і рибу. Знизу на блакитному фоні - зображення дубової гілочки з жолудями і чорного легендарного рака з річки Батор. У центрі герба золотий лев на червоному фоні (родинний герб феодалів Перені). Не менш цікавим фактом було те, що саме тут було знайдено сліди діяльності найдавнішої людини на території України та Центральної Європи, яка з'явилася 1 мільйон років тому поблизу Королева.

В районі знаходяться унікальна дерев'яна церква у селі Новоселиця та древні кам'яні храми у Виноградові та Шаланках.

Як відомо, здебільшого класичні середньовічні замки мають дві стандартні форми: чотирибічну, в якої по боках кілька оборонних редутів, та восьмибічну, форма якої часто змінюється. Але у випадку із закарпатськими замками архітектурний стиль дещо змінився в залежності від географічного положення у гірській місцевості. Особливо це видно на місцевих середньовічних замках у Королеві ХII-XVII ст. та Виноградові ХI-XVI ст.

Руїни Виноградівського замку Канків - уже в ХІ ст. тут стояло укріплення. У 1399 р. Жігмунд І дарує фортецю барону П.Перені. На місці дерев'яного укріплення новий хазяїн зводить кам'яну фортецю. У ХVст. родина Перені передає фортецю ченцям-францисканцям, які перетворюють його в монастир. Під час релігійних воєн у 1566 році загін королівських військ Австрійської імперії під командуванням генерала Текелеші штурмом оволодів фортецею і зруйнував її.

Руїни Королівського замку Нялаб - на місці старого слов'янського городища угорський король Іштван V наказав збудувати королівський мисливський будинок, де у другій половині ХІІІст. Бейла ІV закладує кам'яний замок для укріплення кордонів держави. У 1405 р. замок був переданий роду баронів Перені. Після антигабсбургської змови, в якій приймала участь родина Перені, за наказом імператора Леопольда І замок було зруйновано.

Всі ці оборонні споруди належали відомій угорській родині баронів Перені, які керували Угочанським комітатом, а у місті Виноградово спорудили прекрасний витвір архітектурного мистецтва - аристократичний палац.

Не менш цікавим фактом є те, що саме на території Виноградівщини вперше було перекладене Євангеліє на угорську мову відомим священником-просвітником Бенедеком Ком'яті, який жив при дворі баронів Перені, у їхньому поселені Великі Комяти, а потім у Королівському замку. Саме у місті Виноградові, а тоді Севлюші, дав свій перший концерт Бейла Барток - всесвітньовідомий угорський композитор. До того ж саме у Виноградівському замку Канків було поховано угорського святого Капістрана.

Флора і фауна: бузок угорський, живокіст серцевидний, волошка Кочі, королиця довголиста, чебрець гарний, фітеума чотиричленна, гвоздика скупчена, підмареник закарпатський. Особливо поширені на Берегівщині: кріт, ласка, тхір, заєць, білка, ондатра, серед птахів слід назвати фазана, перепела, горлицю, голуба, лиску, деркача, чайку, дятла, сову, лелеку, дику качку, чаплю. З плазунів тут поширені степова черепаха, ящірки, вуж, гадюка звичайна.

На Виноградівщині знаходиться ботанічний заказник - Чорна Гора, де охороняються сріблясті липи, а також древній парк у місті Виноградово, до створення якого причетна родина Перені.

Населені пункти Виноградівського району
Міста:	Виноградів
Смт:	Вилок • Королево
Села:	Боржавське • Ботар • Букове • Велика Копаня • Велика Паладь • Великі Ком'яти • Вербове • Вербовець • Веряця • Гетиня • Горбки • Гудя • Дротинці • Дюла • Затисівка • Карачин • Мала Копаня • Матійово • Неветленфолу • Нове Клинове • Нове Село • Новоселиця •Оклі • Оклі Гедь • Олешник • Онок • Перехрестя • Пийтерфолво • Підвиноградів • Притисянське • Пушкіно • Руська Долина • Сасово • Теково • Тисобикень • Тросник • Фанчиково • Фертешолмаш • Форголань • Хижа • Холмовець • Чепа • Черна • Чорний Потік • Чорнотисів• Шаланки • Широке

 

Воловецький район

 

Загальні відомості

Село Верхня Грабовніца (укр. Верхня Грабiвниця, венг. Felsх Gereben) знаходиться у Воловецком районі, Закарпатській області України. На відстані 23 км. від районного центру і залізничної станції Воловец. Село розташоване між Уклінськім і Верецким перевалами, поряд протікає річка Мала Пеня.

площа - 543,9 кв.км (60% - ліси). 
Район межує з Івано-Франківською областю. 
Загальна кількість населених пунктів складає 25, з яких 27 великих сіл та селищ. 
Середня густота населення - 54,4 чол. на 1 кв.км. Населення Воловецького району складає 27,2 тис. чол., з яких міське населення - 7,2 тис., а сільське - 20 тис.

Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у місті Воловець (5,8 тис.чол.). Загалом на території району проживають представники рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, угорці, роми.

Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Воловеччини є вершина Стій, що підіймається на 1 681 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Жденівка, Латориця та Вича. На території району знаходиться водоспад дивовижний Чортів Млин.

Карпатські гори, біля підніжжя яких знаходяться наші міста, є однією з відомих європейських географічних зон. До речі, є кілька версій походження назви Карпати: 1) У першiй половинi I тисячолiття до нашої ери, дану територiю населяло гето-дакiйське плем'я карпи (карпiани); 2) Iз санскритської мови, де слово «Карпати» має декiлька значень - «нерiвний», «необроблений», «прикриття», «притулок»; 3) Iз давньогрецької мови, де слово «Карпат» означає «горб»; 4) Із фракійської мови слово «карпо» означає «скеля»; 5) Існує народна легенда про доброго велетня Карпа; 6) Народна легенда про чорта який покорпав землю. Високо до неба тут підіймаються гірські хребти: Велика Гранка, Букюська Полонина. А через Водороздільний хребет до нас ведуть важливі транспортні перевали, що віками слугували людям: Середнiй Верецький (Ворiтський - 839 м), Воловецький (Скотарський - 1.014 м).

До речі, саме на території району починалася європейська історія угорського народу. Кілька племен, очолених вождем Алмошем, у 896 році перейшли через Верецький перевал (по долинi рiчки Латорицi) до Закарпаття та Панонiї. Саме про цей епізод, але у 898 році, згадує у своєму літописі відомий Нестор-лiтописець: «воевати на живущие волохи и словiни». А ось за хронiкою Анонiма, у 903 р. стався похiд угорцiв, під час переселення, на чолі з вождем Арпадом на Закарпаття і захоплення фортець Унг, Вари. У цей період наш край називався «res nullis» - нiчия територiя, або «terra indagines» - буферна зона.

В районі знаходяться унікальні дерев'яні церкви у селах: Гукливий, Ялове, В. Грабiвниця, Тишів, Задiльське, а також чоловічий православний монастир у селі Тишів.

Не менш цікавою інформацією є те, що за територiєю закарпатський регiон бiльший вiд таких країн свiту: Андора, Ватикан, Лiхтенштейн, Люксембург, Мальта, Монако, Сан-Марiно, Бахрейн, Бруней, Катар, Кiпр, Лiван, Мальдiви, Сингапур, Гамбiя, Кабо-Верде, Комори, Маврикiй, Сан-Томе i Прiнсiпi, Сейшели, Вануату, Гуам, Захiдне Самоа, Кiрiбатi, Маршали, Мікронезія, Науру, Палау, Тонга, Тувалу, Антiгуа i Барбуда, Багами, Барбадос, Гренада, Домiнiка, Трiнiдад i Тобаго, Сент-Крiстофер i Невiс, Сент-Вiсент i Гренадiни, Сент-Люсiя, Ямайка.

До речі назва Воловець означає «місце, де зимувала велика рогата худоба (воли) з полонин».

Флора Воловеччини представлена унікальними рослинами: ясен білий, сосна кедрова, родіола рожева, астра альпiйська, еритренiй собачий зуб, сосна кедрова, тирлич вирiзаний, тирлич жовтий, тис ягiдний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, грушанка карпатська, виток карпатський, смородина карпатська, ломикамінь карпатський, льон гірський, рододендрон карпатський. Серед тварин особливо поширені на Воловеччині: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась. До речі, тут поширений найкращий стрибун української фауни - прудка жаба, яка живе лише на Закарпатті. Вона може стрибати до 2 метрів у довжину і до 1 метра у висоту. На території Воловеччини розташовані кілька унікальних заказників, де охороняються унікальні рослини та тварини Карпат.

 

Населені пункти Воловецького району
Смт:	Воловець · Жденієво
Села:	Абранка · Біласовиця · Буковець · Верб'яж · Верхні Ворота · Верхня Грабівниця · Гукливий · Завадка · Задільське · Збини · Канора · Кічерний · Котельниця · Лази · Латірка · Нижні Ворота · Пашківці · Перехресний · Підполоззя · Розтока · Скотарське · Тишів ·Щербовець · Ялове

 

Іршавський район

Загальні відомості

 

Іршавській район знаходиться в центральній частині Закарпатської області.

Район налічує 47 населених пунктів, які входять до складу 1-ої міської і 25-ти сільських рад. Районному центру Іршава наданий статус міста в 1982 році. Велика частина території лежить в долині річки Боржава, у передгорье Карпат.

площа - 943 кв.км (53% - ліси). 
Загальна кількість населених пунктів складає 50, з яких 1 місто, 21 велике село. 
Середня густота населення - 110 чол. на 1 кв.км. 
Населення Іршавського району складає 99 тис.чол., з яких міське населення - 10,6 тис., а сільське - 88,4 тис.

Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у місті Іршава (10,6 тис.чол.). Загалом на території району проживають представники рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, німці, угорці, роми.

Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Іршавщини є вершина Кучера-Росушка, що підіймається на 1 977 метрів. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Боржава та Іршавка.

Всі, хто хоч раз побував на Іршавщині, визнають, що мало де знайдеться такий край, який би порівнявся із ним по кількості і якості озеленення території. Тут росте близько 2.000 видiв вищих рослин, з них, на жаль, 44 види на межі вимирання. Серед лісових порід найбільш представлені такі: буковi 58%, смерекові 31%, дубовi 7%, є також березовi, модриновi, вiльховi, грабовi, тисовi, сосновi, ясеневi, кленовi. Здебільшого вони ростуть у горах на бурих гiрсько-лiсових та гiрських лучно-буроземних грунтах, які на низовинах змінються дерново-опiдзоленими та буроземно-пiдзолистими.

В районі знаходяться унікальні дерев'яні церкви у селах Локіть, Дешковиця. Окрім того тут є декілька монастирів жiночий православний у селі Приборжавське, жіночий греко-католицький у селі Iмстичево. В селі Лисичево знаходиться музей-кузня «Гамора», а в селі Приборжавське діючий водяний млин.

Цікаво, що на території району знаходиться легендарний середньовічний замок з привидами жорстокого рицаря на триногому коні - Бронецький ХІІІ ст. та дворянський палац сімї Довгаї (зараз протитуберкульозний диспансер).

Залишки Бронецького замку - найменш відомий серед усіх замків Закарпаття. Перша згадка про фортецю стосується 1273 р. В грамоті угорського короля Ласло ІV сказано, що замок був відібраний у ворогів його батька Іштвана V. Останні письмові відомості, які знайдені на сучасному етапі про Бронецький замок - це згадка у грамоті останього Арпадовича - угорського короля Ендре ІІІ.

До речі, саме на Іршавщині 7 червня 1703 р. відбулася перша пам'ятна битва повстанців куруцiв бiля села Довге, яка потім увійшла до історії визвольної боротьби угорського народу. А ось у 1865 р. на Іршавщині біля села Ільниця було закладено першу на Закарпатті вугiльну шахту.

Власне, Закарпаття - край, де стикаються різні культури, народи, релігії. Тут змішалися не лише різні етноси, а й географічні і кліматичні пояси. А все ж таки майже всі війни і нещастя не змогли розірвати дружніх стосунків між народами, релігіями, культурами, країнами. Навіть грізні Карпатські гори захищають Закарпатську низовину від холодних вітрів. Тому не дивно, що у цій мішанині всього і всіх виникли такі оригінальні назви населених пунктів Закарпаття, які мають цікаві версії свого походження. Тому і походження назви міста Іршава є надзвичайно цікавим: старослов'янська назва від слова «іржава». Річка Іршавка чи Іржавка несла в собі велику кількість оксидів заліза, через що мала відповідний іржавий колір. Стара назва «Ілошва» - від прізвища володарів даної території.

Флора Іршавщини представлена унікальними рослинами: астра альпiйська, тирлич вирiзаний, тирлич жовтий, тис ягiдний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, виток карпатський, смородина карпатська, льон гірський, тація карпатська, борщівник карпатський, рододендрон карпатський, первоцвіт полонинський, суверція крапчаста, підмареник закарпатський, медунка Філерського, вероніка Баумгартена, перестрічник скельний. Один з кращих резерватів живої природи нашого краю знаходиться на Іршавщині - Зачарована Долина.

Серед тварин особливо поширені на Хустщині: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дику гуску, дику качку, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась.

 

Населені пункти Іршавського району
Міста:	Іршава
Села:	Арданово • Білки • Богаревиця • Брід • Бронька • Велика Розтока • Великий Раковець • Вільхівка • Воловиця • Горбок • Гребля • Дешковиця • Довге • Доробратово • Дуби • Дубрівка • Дунковиця • Заболотне • Загаття • Заріччя • Івашковиця • Ільниця • Імстичово •Кам'янське • Климовиця • Кобалевиця • Крайня Мартинка • Кушниця • Лисичово • Лоза • Локіть • Луково • Мала Розтока • Малий Раковець • Мідяниця • Негрово • Нижнє Болотне • Осій • Підгірне • Приборжавське • Сільце • Смологовиця • Собатин • Суха • Хмільник •Чорний Потік

 

Міжгірський район

Загальні відомості

 

Межигір’я (укр. Міжгір’я; русин. Межгорьє; венг. Цkцrmezх) – селище міського типу в Закарпатській області України, адміністративний центр Міжгористого району. Розкинувся у вузькій долині річки Ріки, яку оточують полоніни Боржава і Червона. Через селище проходить автомагисталь Ужгород- Долина. Межигір’я (до 1953 р. – Волове) – селище в гірській улоговині в 154 км.
від обласного центру – Ужгороду, поблизу гір Кам’янка (1587 м.) і Кук (1365 м.).

Межигір’я – один з поетичних куточків Карпат. Не важливо, в яку пору року турист потрапить в Межигір’ї, воно прекрасне завжди. Велику частину території району займають гори, а висока точка – вершина Стрімба (1719 м.).

площа - 1 200 кв.км (55 000 га - с/г земель, 77 000 га - ліси). 
Район межує з Львівською та Івано-Франківською областями. 
Загальна кількість населених пунктів складає 66, з яких 20 великих сіл та селищ. 
Середня густота населення - 42,3 чол. на 1 кв.км. 
Населення Міжгірського району скадає 50,7 тис.чол., з яких міське населення - 10,2 тис., а сільське - 40,5 тис.

Центральні органи адміністративного управління знаходяться у селищі Міжгір'я (10,2 тис.чол.). Загалом на території району проживають представники рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, угорці, роми.

Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Міжгірщини є вершина Стримба, що підіймається на 1 719 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Ріка, Репинка, Теребля та Озерянка.

До речі, на відміну від швидких гірських річок, загальна кількість тихих озер Закарпаття невелика - 137, з них лише 32 водойми - це постiйнi озера. Найбiльше гірське озеро України, Закарпаття та Міжгірщини - Синевир, воно утворене

10 тис. рокiв тому на висотi 989 м і має площу 7 га, де найбiльша глибина 27 м, а температура від +12° до +18°, тут водиться райдужна, струмкова й озерна форель. Закарпатські озера поділяються на кілька типів, серед яких виділяються льодовиково-каровi, загатнi озера, антропогенні озера, вулканічні озера. Один з найбільших водоспадів Закарпаття - Шипот, знаходиться саме на території району. Високо до неба тут підіймаються гірські хребти: Пішконя, Квасний Верх, Палений Грунь, Смерек. А через Водороздільний хребет сюди веде важливий транспортний перевал, що віками слугував людям: Вишкiвський (Торунський - 931 м), а між горами знаходяться улоговини: Мiжгiрська, Колочавська.

До речі, саме на Міжгірщині перебував всесвітньо відомий письменник Іван Ольбрахт який написав твір «Микола Шугай, розбійник» про відомого закарпатського опришка із села Колочава тому саме тут знаходиться музей Ольбрахта, а ось біля села Синевир розташовано єдиний у світі музей лісу і сплаву на Чорній Ріці, який має унікальні експонати що стосуються історії лісопереробної галузі та професії бокорашів.

В районі знаходяться унікальні деревяні церкви у селах Буковець, Прислiп, Пилипець, Верхнiй Студений, Колочава-Горб, Колочава-Iмшадь, Синевирська Поляна, Торунь, Подобовець, Iзки, Репинне, Нижнiй Студений,

Власне назва Міжгіря це новітня назва селища «місце між горами», стара назва Волове, яка стосувалася професії скотарства.

Флора Міжгірщини представлена унікальними рослинами: астра альпiйська, бiлотка альпiйська (едельвейс), еритренiй собачий зуб, сосна кедрова, тирлич вирiзаний, тирлич жовтий, тис ягiдний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, виток карпатський, смородина карпатська, ломикамінь карпатський, льон гірський, рододендрон карпатський. Серед тварин особливо поширені на Міжгірщині: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась. На території Міжгірщини розташований Синевирський національний парк, а у самому Міжгір'ї росте знаменитий 500-літній дуб.

 

Населені пункти Міжгірського району
Смт:	Міжгір'я
Села:	Береги • Буковець • Верхній Бистрий • Верхній Студений • Вучкове • Голятин • Горб • Діл • Заверхня Кичера • Завийка • Загорб • Запереділля • Ізки • Келечин • Колочава • Косів Верх • Лісковець • Лозянський • Лопушне • Майдан • Мерешор • Негровець • Нижній Студений • Новоселиця • Пилипець • Підчумаль • Подобовець • Потік • Присліп • Рекіти • Репинне • Річка • Розтока • Свобода • Синевир • Синевирська Поляна • Сойми • Сопки • Стригальня • Сухий • Тітківці • Торунь • Тюшка

 

Мукачівський район

Загальні відомості

Місто Мукачево знаходитися в центральній частині Закарпаття

Відстань від Мукачево до Києва: залізницею – 800 км., машиною – 774 км.

На території міста протікає річка Латоріца.

Мукачево – друге за величиною місто в Закарпатті. Пройшло більше 1100 років з моменту першої письмової згадки про нього. У різні періоди місто входило до складу різних держав, що відбилося на його архітектурі, національно-етнічному складі, традиціях і звичаях населення.
А ще місто знаходилося на перетині торгових шляхів, які в історичних документах згадуються як «Великий слов’янський шлях». З давніх часів пролягали вони із заходу і півночі на південь і перетиналися тільки на південно-західних схилах Карпат , які подковообразно оточили р.Мукачево з трьох боків.
Місто впродовж багатьох сторіч забезпечували економічні, політичні, торгові і культурні зв’язки між народами, що жили по обидві сторони Карпатських гір. По цьому і не дивно, що як європейські так і азіатські правителі у всі часи заздрили місту і намагалися його підпорядкувати, підтвердивши цим свою силу, славу і могутність.

площа - 1 300 кв.км (15% - сади та виноградники, 30% - ліси). 
Загальна кількість населених пунктів складає 84, з яких 1 місто, 39 великих сіл. 
Середня густота населення - 54,5 чол. на 1 кв.км. 
Населення Мукачівського району складає 190 тис. чол., з яких міське населення - 100 тис., а сільське - 90 тис.

Центральні органи адміністративно управління ра знаходяться у місті Мукачево (90 тис.чол.). Переважну більшість території району займає гірська місцевість, а найвищою точкою Мукачівщини є вершина Дунавка, що підіймається на 1018 метрів. Значну роль у формуванні рельєфу відіграє річка Латориця та Визниця. Саме у гірській частині знаходяться мармурові печери (Грабово). На території району багато боліт (Солені Млаки) та рiчок-каналів, а також чимало водосховищ призначених для риболовецького господарства.

Загалом на території району проживають представники близько 76 рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, угорці, словаки, росіяни, роми, євреї, німці. До речі, на території міста Мукачева знаходиться обласний росiйський драматичний театр.

Мукачівщина - це один з найбільш цікавих районів за своєю історичною специфікою. Цікаво знати, що бiля Мукачева знаходився кельтський металургiйний центр (другий за величиною у Європi), опiдум-городище Галiш-Ловачка. Тут робилися монети, тут же знайдено близько тисячі iнструментiв, майстернi (ювелiрнi, кузнi), ножицi для стрижки овець, оковки гiрських човнiв, коси, зернотерки, мечi, млинки, наковальнi, щити, фiбули, срiбнi монети. Саме звідси виходили у свої бойові походи грізні кельти, яких боялися самі римляни. Але все це закінчилося з приходом диких даків, які розгромили всі поселення кельтських племен на території краю.

Лісисті та малолюдні зелені гори Карпати були ідеальним місцем для побудови на їх території численних монастирів. Сьогодні на території Мукачівщини є кілька монастирів Мукачiвський (жiночий, православний), в якому була створена величезна бібліотека, Домбокський (жiночий православний), Ракошинський (чоловічий православний). Крім того в районі є деревяна церква у селі Вiльховиця та стародавній католицький храм у Мукачеві.

Перші захисні укріплення з'являються на території нашого краю у бронзовому віці. Це були просто городища-гради, укріплені земляним валом - Галіш-Ловачка (Мукачево). Та найбільш завершену форму форму оборонної споруди представляють замки ХІ-ХVІІ ст. На Закарпатті відомо 12 середньовічних замків, з них два на Мукачівщині: Мукачево (ХІ ст.), Чинадієво (XV ст.). Мукачівський замок - у ІХ-Хст. на Замковій горі існувало дерев'яне укріплення слов'ян. Перші відомості про кам'яний замок стосуються ХІст., коли король Угорщини Ласло І Святий дає вказівку укріпити фортецю кам'яними стінами від набігів кочівників. У 1321 р. король Карл Роберт запросив майстрів з Італії для розбудови фортеці. У 1396 р. право на володіння замком дістав родич короля Жігмонда І, князь подільський Федір Корятович. Пізніше за наказом Ласло ІІ фортеця перейшла до угорської корони, право володіння нею діставав старший у королівському роді. Під час визвольної війни угорського народу 1703-1711рр. фортеця була взята військами Ференца ІІ Ракоці і стала на час повстання його резиденцією. У 1896р. на честь тисячоліття приходу угорських племен у Середньодунайську низовину замок був офіційно закритий. Чинадіївський замок був збудований у ХVст. бароном Перені. Замок являвся центром Чинадіївської домінії. У 1657р. замок був значно пошкоджений польськими військами князя Любомирського. Пізніше замок виконував функції в'язниці.

Але якщо замки необхідні були для ведення війн, то для спокійного світського життя відомі феодальні родини намагалися будувати більш спокійні, але водночас грандіозні будинки-палаци. Великі розміри, розмах, розкіш в інтер'єрі внутрішніх приміщень, оригінальність та різноманітність архітектурних стилів при зовнішньому оздоблені - все це притаманно дворянським палацам Мукачівщини родин Шенборн (с.Карпати) та Ракоці (м.Мукачево).

На півночі Мукачівського району поблизу села Грабово, знаходиться таємничий Чорний ліс, про який є чимало незвичних і цікавих легенд та розповідей. Зокрема, тут знаходиться мармурова печера, яку вручну видовбали розбійники. Саме тут вони, за переказами місцевих жителів, ховали свої награбовані скарби, але довго вони тут не ховалися, оскільки їхні нахабні дії розлютували селян, які власноруч розігнали розбійницьку ватагу. Ще одна моторошна легенда про Чорний ліс розповідає про те, що кожного порушника лісового спокою чекає важке покарання. І на жаль, давні пророцтва справдовуються. Щороку «чорна хроніка» подій поповнюється жертвами самогубств або вбивств у Чорному лісі. Власне, навіть місцеві жителі не рекомендують залишатися під вечір на узліссі чи безпосередньо у самому лісі, де на кожного чатує смертельна небезпека. Цікаво знати, що картопля для закарпатців завжди була і залишається другим хлібом. А у складні голодні роки ХІХ століття вона рятувала від голодної смерті. Тому напевно всім буде цікаво дізнатися, що вперше картопля з'явилася на Закарпатті у 1770 році. Саме тоді було видiлено великі площi у Мукачівсько-Чинадіївській домінії графів Шенборнів під картоплю та шовковицю. Отож мукачівські землі стали експериментальним полем для вирощування картоплі на території Закарпаття.

Напевно не всі знають, що саме біля міста Мукачево на горі Красна Горка знаходиться найпівнічніша місцевість у світі, де вирощують чай.

І до речі, про походження назви самого міста Мукачево: від слова «мука», як мучитися при будівництві могутнього замку «Паланок». Від слова «мука», як старословянське слово «борошно» (на річці Латориця стояв величезний на той час зерновий млин). Від слова «земля пана Мункачі» - це угорський варіант назви міста.

Флора і фауна: бузок угорський, живокіст серцевидний, волошка Кочі, королиця довголиста, чебрець гарний, фітеума чотиричленна, гвоздика скупчена, підмареник закарпатський, підсніжник звичайний, шафран Гейфеля.

Особливо поширені на Мукачівщині: кріт, ласка, тхір, заєць, білка, ондатра, серед птахів слід назвати фазана, перепела, горлицю, голуба, лиску, деркача, чайку, дятла, сову, лелеку, дику качку, чаплю. З плазунів тут поширені степова черепаха, ящірки, вуж, гадюка звичайна. Серед рідкісних європейських птахів на території Мукачівщини зустрічаються: чорний лелека, орел-карлик, рудий шулiка, скопа, сокiл-сапсан, пугач.

 

Населені пункти Мукачівського району
Смт:	Кольчино • Чинадійово
Села:	Бабичі • Барбово • Баркасово • Бенедиківці • Березинка • Бистриця • Бобовище • Брестів • Буковинка • Великі Лучки • Верхній Коропець • Верхня Визниця • Вільховиця • Вінкове • Гандеровиця • Герцівці • Горонда • Грабово • Грибівці • Дерцен • Ділок • Домбоки •Драгиня • Дубино • Жборівці • Жнятино • Жуково • Завидово • Залужжя • Зняцьово • Зубівка • Іванівці • Ільківці • Кайданово • Кальник • Карпати • Кінлодь • Кленовець • Клочки • Ключарки • Клячаново • Коноплівці • Копинівці • Косино • Крите • Кузьмино • Кучава •Куштановиця • Лавки • Лалово • Лецовиця • Лісарня • Лохово • Макарьово • Медведівці • Микулівці • Нижній Коропець • Нове Давидково • Новоселиця • Обава • Павшино • Пістрялово • Плоскановиця • Пузняківці • Ракошино • Ромочевиця • Ростов'ятиця • Руська Кучава • Руське • Серне • Синяк • Софія • Станово • Старе Давидково • Страбичово • Тростяниця • Форнош • Чабин • Червеньово • Череївці • Чомонин • Чопівці • Шенборн • Шкуратівці • Щасливе • Яблунів

 

Перечинський район

Загальні відомості

Перечинській район розташований на північному заході області граничить з Велікоберезнянськім, Ужгородським і Свалявськім. На заході району проходить межа між Україною і Словаччиною. Три чверті району займають гори. Тут розташована відома полоніна Рівна (1482 метри над рівнем морить). Уздовж річок Турьі і Вужа тягнуться рівнини, де в основному зосереджені населені пункти.
З півночі на південь проходять залізнична і автомобільна магістраль Львов-чоп, а з Перечина на Львів автомагістраль.

площа - 626 кв.км (15 400 га - с/г земель, 1 100 га - сади, 6 100 га - ліси). 
Район межує зі Словацькою республікою - 5 км. 
Загальна кількість населених пунктів складає 24, з яких 1 селище, 13 великих сіл. 
Середня густота населення - 54,5 чол. на 1 кв.км. 
Населення Перечинського району складає 32,7 тис.чол., з яких міське населення - 7,5 тис., а сільське - 25,2 тис. Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у селищі Перечин (7,5 тис.чол.). Назва селища походить від слів «перетин», тобто перетин доріг, або ж має значення «земля пана Перечі».

Загалом на території району проживають представники близько 76 рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, роми, словаки, волохи.

Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Перечинщини є вершина Полонина Руна, що підіймається на 1.479 метр. Високо у небо підіймаються гірські хребти Полонина Руна, Синаторіа, Чонтош та Липова скала. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Уж та Тур'я. На території району знаходиться вулканічне озеро Ворочівське та каскад гірських водоспадів Лумшорський. Між горами знаходиться відома Ужанська та Турянська улоговини. Максимальна температура в районі (влітку) +40°, мiнiмальна (взимку) - 32°.

Тут знаходиться єдиний у світі памятник листоноші (пам'ятник Федору Фекете, у селі Тур'я Ремети). Як стверджує історія, у ХІХ столітті у цьому селі проживав поважний чоловік, якого громада Турянської долини уповноважила виконувати високу місію, бути листоношею. Майже щодня з Турянської улоговини до Ужгорода, тодішньої столиці Ужанського комітату виходив Федір Фекете, аби отримати і розповсюдити листи та іншу важливу документацію серед жителів сьогоднішньої Перечинщини. Здавалось, що в цьому немає нічого звичного, якщо не врахувати той факт, що відстань від Тур'ї Ремет до Ужгорода і навпаки, Фекете долав пішки з важкою сумкою, наповненою важливою кореспонденцією. Протягом багатьох років листоноша долав карпатські гори і річки, не знаючи втоми, але одного разу, взимку, переходячи річку по кризі, трапилося непередбачене: тонкий лід не витримав ваги чоловіка і тріснув Федір Фекете разом зі своїм цінним вантажем пішов на дно. Напружуючи останні сили, він спромігся зняти сумку і викинути її на берег, а сам загинув у гірському потоці. На знак подяки і великої пошани, громада села Тур'я Ремети на власні кошти спорудила монумент відданому своїй праці листоноші.

На території району знаходиться унікальна дерев'яна церква у селі Лікіцари та музей «Лемківська садиба» у селі Зарічево.

Цікавим фактом з історії Перечинщини є те, що жителів одного з найбільших населених пунктів району - Тур'я Ремети, мешканці сусідніх сіл називають «жабляниками». І дійсно, якщо заглянути у меню одного з кафе села, то тут можна побачити у меню дві традиційні для цього села страви... «жаблячі лапки» та «черепаховий суп». Дивно, але як свідчить історія за часів нашестя Наполеона, в селі були розквартировані полонені французькі вояки, які потім тут і залишилися, назавжди створивши власні сім'ї і, звичайно, передавши свої французькі звичаї (зокрема, кухню) місцевому населенню.

Флора і фауна: серед лісових порід найбільш представлені буковi, смерекові, березовi. Здебільшого вони ростуть у горах на бурих гiрсько-лiсових та гiрських лучно-буроземних грунтах. В районі росте чимало представників флори, які занесені до Червоної книги Закарпаття, серед них такі рослини, як: 1. Астра аль-пiйська 2. Баранець звичайний 3. Бiлоцвiт весняний 4. Пiдснiжник звичайний 5. Пiзньоцвiт звичайний осiннiй 6. Тирлич вирiзаний 7. Шафран Гейфеля 8. Дзвоники карпатські 9. Бузок угорський 10. Ломикамінь карпатський. За своїм багатством не відстає від рослинного різномаїття і тваринний світ - тут водяться такі тварини, як: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, ласка, горностай, тхір, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень, глухар, рябчик, фазан, степова черепаха, вуж, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, харiус, андруга, малий чоп, умбра, бабець, пiдуст, мiнога угорська.

На території району знаходяться заказник «Соколові скелі», де охороняються унікальні види рослин та птахів.

 

Населені пункти Перечинського району
Міста:	Перечин
Села:	Вільшинки • Ворочово • Дубриничі • Завбуч • Зарічово • Липовець • Лікіцари • Лумшори • Маюрки • Мокра • Новоселиця • Пастілки • Полянська Гута • Порошково • Раково • Свалявка • Сімер • Сімерки • Туриця • Турички • Тур'ї Ремети • Тур'я Бистра • Тур'я Пасіка • Тур'я Поляна

 

Рахівський район

Загальні відомості

Рахов (укр. Рахів, венг. Rahу) – місто на Україні, адміністративний центр Раховського району Закарпатської області. Розташований нижче за злиття Чорною і Білою Тіси у вузькій улоговині між горами. У січні 1946 р. Рахов стає селищем, а з 1957 р. – містом.

На території міста знайдено клад бронзових предметів епохи пізньої бронзи(кінець 2 тис. до н. е.).

площа - 1 900 кв.км (47 821 га - с/г земель, 2 458 га - сади, 125 800 га - ліси). 
Район межує з Румунією та Івано-Франківською областю.
Загальна кількість населених пунктів складає 58, з яких 1 місто, 19 великих сіл. Середня густота населення - 48,1 чол. на 1 кв.км. 
Населення Рахівського району складає 90 тис.чол., з яких міське населення - 38 тис., а сільське - 52 тис.

Центральні органи адміністративного управління знаходяться у місті Рахів (17 тис.чол.). До речі, на території району знаходяться найсхідніша точка Закарпатської області - 24°38' схiдної довготи, 48°04' пiвнiчної широти (хребет Чорногора, 12 км вiд с. Луги) та найпівденніша географічна точка - 24°18' схiдної довготи, 47°53' пiвнiчної широти (район Довгорунської мармурової копальнi, 6 км від с. Дiлове). Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Рахівщини є вершина Говерла, що підіймається на 2 061 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Тиса та Шопурка. На території району знаходяться гірські озера: Апшинець, Марiчейка, Несамовите, Бребенескул, Брескул, Ворожеска, Герашаське, Драгобратське Озерце, Нижнє, Верхнє, Мала Гропа. До того ж на Рахівщині знаходяться найвищі гори України: Говерла (2.061 м), Бребенескул - 2.035 м, Пiп-Iван - 2.022 м, Петрос - 2.020 м, Гутин-Томнатик - 2.017м, Ребра - 2.007 м, а також перевал Яблунецький (Татарський) - 931 м. Між гірськими вершинами - улоговини: Ясiнянська, Богданська.

Загалом на території району проживають представники рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці (представлені етнографічною групою - гуцули), румуни, угорці, росіяни, роми.

Коли подорожувати дорогою Ужгород-Рахів, то, проїжджаючи поблизу села Костилівка, можна побачити на одинокій скелі хрест. Саме цю гору і називають скеля Кохання, адже, як свідчить легенда, на початку ХХ століття в цьому селі розгорнулася любовна драма. Дівчина з багатої родини покохала хлопця з бідняцької сімї, але цьому противилися її батьки. Вони неодноразово підстерігали закоханих і погрожували хлопцю, як не як а традиції соціальної нерівності особливо у сільській місцевості пильно оберігалися. Та не так сталося, як гадалося. Однієї місячної ночі дівчина разом з хлопцем піднялися на вершину скелі, міцно обнялися і стрибнули... Так їх і знайшли вранці місцеві жителі. А невелику гору в честь цього назвали скелею Кохання і поставили великий хрест, який би нагадував про нездоланність любові двох вірних сердець.

Закарпатська Гуцульщина знаменита своїми важкодоступними горами, які покриті густими лісами. Саме тут знаходили свій притулок народні месники - опришки. Серед яких був і знаменитий Олекса Довбуш. Разом зі своїми хоробрими хлопцями він завдав чимало клопоту місцевим багатіям, які знущалися над бідним народом. Неодноразово наша Чорногора рятувала опришків від переслідування урядових військ. Саме тут, як свідчить легенда, сміливий Олекса заховав свої скарби і віднайти їх зможе лише сміливець, який своєю мужністю та відданістю своєму народу відчинить кам'яні двері, які ведуть до печери у підніжжі однієї із гір Чорногірського масиву, де зберігаються незліченні скарби.

Хто вперше їде гірською дорогою вздовж річки Тиса, по якій проходить кордон двох держав України та Румунії, може щиро здивуватися: поблизу селища Великий Бичків раптово зникає на українському боці залізниця і повністю переходить в бік Румунії, а потім раптово з'являється поблизу гуцульського села Ділове. Саме цю залізницю називали у радянські часи «Золота дорога». У ті часи, коли Румунія і СРСР мали між собою натягнуті відносини, уряд Бухаресту повідомив, що буде пропускати через свою територію радянські залізничні потяги лише після сплати відповідного мита у золотому еквіваленті (за кожен кілометр кілька унцій золота). Можливо саме тому цей залізничний шлях дуже рідко використовувався у ті часи, що і призвело до його занепаду на кілька десятиліть.

В районі знаходяться унікальні дерев'яні церкви у селах Ділове, Ясіня, Лазещина. План такої «гуцульської» церкви має хрестоподібну форму і складається з п'яти зрубів. Центральний зруб ширше бічних (північної та південної), довжина яких трохи менша довжини західного та східного зрубів. Центральний зруб на середині своєї висоти переходить з прямокутної форми у восьмигранну, внаслідок чого і шатрове перекриття його приймає таку ж форму. Однокупольний п'ятизрубний «гуцульський» храм відрізняється своєю компактністю і стрункістю.

Цікаво знати, що у 1918 році кілька місяців на території Рахівського району існувала невеличка держава - Гуцульська республіка із центром у містечку Ясіня.

Не менш цікавим фактом є те, що місто Рахів (назва від слів «рахувати», або ж «земля господаря Раха») належить до найбільш грозових міст України, тут припадає до 43 грозових днів на рік. До того ж Рахів - найвисокогірніше місто України, його висота над рівнем моря 820 метрів. У цьому місті найбільший перепад висот між найнижчою (400 м) і найвищою (900 м) вулицями. Тут проходить найвисокогірніша транспортна магістраль України - автошосе по Яблунецькому перевалу на висоті 931 м. Ще одна оригінальна річ Рахівщини - найбільший музичний інструмент в Україні, а саме гуцульська дерев'яна трембіта, що має довжину 4 метри.

Ну, а найголовнішою окрасою Рахівщини є те, що саме тут знаходиться географiчний Центр континентальної Європи, поблизу села Дiлове.

Флора Рахівщини представлена унікальними рослинами: астра альпiйська, бiлотка альпiйська (едельвейс), еритренiй собачий зуб, сосна кедрова, тирлич вирiзаний, тирлич жовтий, тис ягiдний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, виток карпатський, смородина карпатська, ломикамінь карпатський, льон гірський, рододендрон карпатський. Серед тварин особливо поширені на Рахівщині: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась. На території Рахівщини розташований Чорногiрський масив «Говерла» Карпатського заповідника, а також кілька унікальних заказників: Кедринський (охороняється кедрова сосна, смерековi пралiси), Апшинецький, Бiлий Потiк ( охороняються яворовi, ясиновi, iльмовi бучини).

 

 

Населені пункти Рахівського району
Міста:	Рахів
Смт:	Великий Бичків • Кобилецька Поляна • Ясіня
Села:	Біла Церква • Білин • Богдан • Бребоя • Верхнє Водяне • Видричка • Вільховатий • Водиця • Говерла • Ділове • Добрік • Кваси • Косівська Поляна • Костилівка • Круглий • Лазещина • Луг • Луги • Плаюць • Розтоки • Росішка • Середнє Водяне • Сітний • Стебний • Стримба• Тростянець • Хмелів • Чорна Тиса

 

Статьи pp-budpostach.com.ua Все о бане

Статьи по пеноблоку,пенобетону,пенобетонным блокам

Статьи pp-budpostach.com.ua Статьи по бетону

Статьи Все о заборах

Статьи pp-budpostach.com.ua Все о крышах ( виды, материал, как лутше выбрать)

Статьи Все о Фундаменте

Статьи по газобетону ( газоблоку ), газобетонных блоков, газосиликатнных блоков

Новости, статьи, слухи, факты, разное и по чу-чуть

Статьи по кирпичу ( рядовому, лицевому,облицовочному,клинкерному, шамотному, силикатному,)