Все про закарпаття друга частина

Хустський район

Загальні відомості

Хустській замок був заснований угорським королем Ласло I Святим в 1090 для захисту від вторгнень половців, але був зруйнований під час монгольського вторгнення до Угорщини і був перебудований в 1318. Перша згадка про власне місті Хусте відноситься до 1329, коли Хуст і Тячев отримали від короля Карла Роберта привілеї і статус «королівських міст».

площа - 1 000 кв.км (65 500 га - с/г земель, 40% - ліси). 
Район межує з Румунією. 
Загальна кількість населених пунктів складає 57, з яких 1 місто, 21 велике село. 
Середня густота населення - 94,8 чол. на 1 кв.км. Населення Хустського району складає 127,3 тис.чол., з яких міське населення - 40,6 тис., а сільське - 86,7 тис.

Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у місті Хуст (32,5 тис.чол.). Загалом на території району проживають представники рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, румуни, німці, угорці, росіяни, роми.

Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Хустщини є вершина Лак, що підіймається на 1 134 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Тиса, Теребля. На території району знаходиться «Закарпатське море» - Вільшанське водосховище та вулканічне Липовецьке озеро, яке, до речі, розташоване у горловині давнього вулкану. Про нього розповідають багато таємничих історій.

В районі знаходяться унікальні дерев'яні церкви у селах Данилово, Крайниково, Сокирниця, Олександрівка, окрім того тут є декілька монастирів жiночий православний у селі Драгово-Забродь, жiночий православний у селі Липча, чоловiчий православний у селі Iза-Нанково, чоловiчий православний у Хуст-Городилово, чоловічий православний у Хуст-Колесарово.

Цікаво, що на території району знаходяться два середньовічні замки Хустський ХІ-XVIII ст. та Вишківський ХIII-XIV ст. Руїни Хустського замку - у 1191р. угорські королі закінчили будувати фортецю, будівництво якої йшло понад сто років. Після 1526р. замок перейшов до Трансільванського князівства. У 1709р. у замку відбувся загальнотрансільванський сейм прибічників Ференца ІІ Ракоці. У 1766р. під час великої грози над Хустом блискавка влучила в порохову вежу замку і запалила її, від чого значна частина фортеці була знищена.

Залишки Вишківського замку - перша згадка про фортецю відноситься до кінця ХІІІст. (1281 р.), коли брати Мік та Іштван Чепа з роду Гунт-Пазмань на землях, подарованих їм угорським королем Ласло ІV побудували на горі Вар-Гедь (висота 589 м) земляну фортецю. Вона виконувала роль охорони водного шляху по Тисі, по якому йшла із солотвинських солекопалень кам'яна сіль. У 1300-1350 рр. фортеця була центром Мараморського комітату.

Цікаво що саме на Хустщині у 1874 р. винахiдник А. Єнковський iз села Стеблiвки винайшов машину для механiзованого збирання пшеницi, яку пізніше запатентували у США як комбайн.

Не менш цікавим є те, що після розпаду Австро-Угорщини восени 1918 р. багато закарпатців виявило бажання приєднатися до України і про це чітко було заявлено на з'їзді саме у невеличкому тоді містечку Хуст, 21 січня 1919 р.

А через два десятиліття Хустщина дала закарпатській історії черговий поворот 15 березня 1939 р. було проголошення нове державне утворення - Карпатська Україна з центром у місті Хуст, а першим її президентом став Августин Волошин. На жаль, ця держава проіснувала зовсім недовго, оскільки невдовзі була окупована Угорщиною. А вже у 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у другу світову війну.

Слава села Шандрова або сьогоднішньої Олександрівки на початку ХХ століття гриміла по усіх Карпатах. І принесла її цьому селу невелика криниця, з якої добували ропу - сильно солену воду, яка нагадує своїм зовнішнім видом мармелад який утворився від сильної концентрації солі. Раніше знаменита шандрівська криниця приносила значний дохід селу. Сюди з усіх усюд з'їжджалися люди на возах з бочками, аби набрати в них ропи, яку потім використовували для квашення фруктів та овочів, а жителі села випаровували її і таким чином добували чисту сіль. Через великий транспортний потік Олександрівка розширила свою інфраструктуру, особливо розвинулося бондарство та солеваріння. Але історичний час змінився, сіль перестала цінитися і криниця занепала разом із старою славою. Одиноко стоїть криниця посеред села і чекає на своє відродження, адже соляної води - ропи там не поменшало.

До речі назва міста Хуст походить з угорської «земля воєводи Густі».

Флора Хустщини представлена унікальними рослинами: астра альпiйська, еритренiй собачий зуб, сосна кедрова, тирлич вирiзаний, тирлич жовтий, тис ягiдний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, виток карпатський, смородина карпатська, льон гірський. Серед тварин особливо поширені на Хустщині: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась. На території Хустщини розташований Хустський масив Карпатського заповідника «Долина нарцисів», а також кілька унікальних заказників, де охороняються унікальні рослини та тварини Карпат. Саме тут ростуть унікальні дикі гірські нарциси, які не збереглися ніде більше у Європі. Як стверджують вчені, в льодовиковий період сталися геологічні катаклізми і з гір зповз величезний шмат землі разом з рослинами, які і стали знаменитістю цієї долини. А ось неподалік с.Іза знаходиться знаменита на всю Україну оленяча ферма, де вирощують плямистих оленів з метою здобуття з рогів цих благородних тварин важливої медичної сировини - пантокрину.

Населені пункти Хустського району
Смт:	Вишково
Села:	Березово • Боронява • Велятин • Вертеп • Вільшани • Гонцош • Горінчово • Данилово • Ділок • Драгово • Жовтневе • Забрідь • Залом • Золотарьово • Іза • Каллів • Карповтлаш • Кічерели • Копашново • Кошельово • Крайнє • Крайниково • Крива • Кривий • Кутлаш •Липецька Поляна • Липовець • Липча • Лунка • Медвежий • Модьорош • Монастирець • Нанково • Нижнє Селище • Нижній Бистрий • Облаз • Ожоверх • Олександрівка • Осава • Поляна • Посіч • Поточок • Противень • Ракош • Рокосово • Ряпідь • Слоповий • Сокирниця •Становець • Стеблівка • Сюрюк • Тополин • Хустець • Шаян • Широке • Яблунівка

 

Ужгородський район

Загальні відомості

Ужгородський район утворений в 1946 році.

Знаходиться в південно-західній частині Закарпатської області і безпосередньо граничить на півночі з Перечинськім, на сході – з мукачивськім, на південному сході – з Береговськім районами. На заході і півдні району проходять межі із Словаччиною і Угорщиною.

У складі району є селище міського типу Середнє. Всього на Ужгородщині налічується ще 66 населених пунктів. Діють 29 сільських і 1 селищна і ради.

Територія району дорівнює майже 0,9 тис. кв. км.

Довжина автомобільних доріг з твердим покриттям – 344,1 км.

Є декілька версій походження назви м. Ужгороду: місто над річкою Вже; староболгарські слова “вугілля” і “кут”, а також від слова “вузький” (як вузький), маючи зважаючи на вузьку долину річки Вже; від турецьких слів “унг”, “онг”, що в перекладі означає “правий”.

площа - 873 кв.км (50 500 га - сільськогосподарські угіддя, 6 800 - сади та виноградники). 
Загальна кількість населених пунктів складає 82, з яких 2 міста, 28 великих сіл. 
Середня густота населення - 82 тис.чол. на 1 кв.км. 
Межує зі Словацькою республікою (Ужгород, Павлово, Чоп) та Угорщиною (Чоп, Соломоново, Есень). 
Населення Ужгородського району складає 200 тис. чол., з яких міське населення - 140 тис., а сільське - 60 тис.

Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у місті Ужгород (125 тис.чол.). На території району знаходиться крайня західна точка Закарпаття: 22°09' схiдної довготи; 48°27' пiвнiчної широти (1,5 км вiд с. Соломоново), а також найнижча в регіоні точка над рівнем моря (101 м над рівнем моря), яка розташована в районі села Руські Геєвці. Переважну більшість території району займає Закарпатська низовина, вона прилягає до Середньодунайської низовини (Панонії), а найвищою точкою Ужгородщини є вершина Дунавка, що підіймається на 1018 метрів. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Тиса, Уж та Латориця. Крім того на низовинних територіях є багато штучних каналiв, а також нараховується чимало ставкiв i водосховищ.

Загалом на території району проживають представники близько 76 рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, угорці, словаки, росіяни, роми, євреї. В Ужгороді знаходяться головні музеї області: краєзнавчий музей-замок, музей архітектури і побуту, художній музей, меморіальні мистецькі музеї, зоологічний музей.

Надзвичайно цікавою пам'яткою архітектури та історії на території Ужгородського району є унікальний середньовічний замок у селищі Середнє. Одинока вежа-донжон зберігає таємниці своїх перших господарів - похмурих рицарів ордену тамплієрів, при згадуванні імені яких тремтіли великі правителі європейських країн. Кажуть, що саме тут вони заховали свої багатства, коли угорський король на прохання французького імператора Філіпа Красивого наказав зруйнувати усі укріплення храмовників, а їх самих увязнити. Після розпаду ордена у 1312р. замок перейшов до рук монахів ордену Святого Павла. Під час визвольної війни угорського народу 1703-1711рр. замку було нанесено значного пошкодження. Ще одним історичним фактом з історії замку залишається те, що його господарем був відомий угорський герой Іштван Добо. Саме завдяки його мужності була відстояна твердиня угорських монархів - фортеця Егер від турецької навали.

На одному з пагорбів що оточують місто Ужгород розташувалася одна зі стародавніх його частин - Горяни. Саме тут знаходиться невеличка церква-ротонда Св.Анни, яка за своїми архітектурними параметрами не має аналогів в Україні. Схожих ротонд у світі знаходиться лише дві (обидві в Угорщині). Цікавим фактом залишається те, що на стінах невеличкої круглої церкви знаходяться фрески ХІ століття, створені художниками, які представляли італійську школу мистецтва Джотто.

На території Ужгородщини є чимало унікальних парків-пам'яток: Ужгород - парк Лаудона, парк Підзамковий, Невицьке - парк Вагнера (замок), В.Лази - парк Плотені, Чертеж - парк 1848 р. Беззаперечно, парки на території району існували і в середні віки, а їх виникнення пов'язане з такими феодалами, як Плотені, Другети, що сприяли появі парків, завозячи з усіх куточків світу різні, екзотичні для нашого краю, рослини. Про це свідчить той факт, що в 1701 році навколо замку в місті Ужгород існувало 5 парків: Квітковий, Звіриний, Луговий, Журавлиний і Голубиний. До речі, досьогодні росте в Ужгороді 500-літній платан, який, як стверджує легенда, посадив власноруч граф Валентин Другет, та 300-літній ясень.

З історією Ужгородщини пов'язано багато цікавих фактів - саме тут вперше на Закарпатті у 1631 році було заборонено вирубувати лiси (бiля сіл Горяни, Невицьке, Кам'яниця, Коритняни); - а 24 квiтня 1646 року було проголошено Ужгородську унiю. В Ужгородському замку 63 православнi священики визнали об'єднання з католицизмом. Таким чином відбулося утворення нової, греко-католицької церкви на Закарпаттi. У 1869 році в Ужгороді діяв перший на Закарпатті лісопильний завод, у 1872 році тут почала працювати перша залізниця - Ужгород-Чоп. У 1897 році з'явився перший телеграфний зв'язок Ужгород-Будапешт, а в 1902 році здано в експлуатацію першу в краї - Ужгородську електростанцію. У 1907 р. збудовано перший театр в Ужгородi.

На території Ужгородщини знаходяться Ужгородський монастир (жіночий римо-католицький) та древні храми: Горяни, Ужгород, Деренковцi, Струмкiвка, Паладь Комарiвцi, а також середньовічні замки: Ужгород - ХI ст., Невицьке - ХIII-ХVII ст., Середнє - ХII-XVIII ст. та аристократичні палаци родин Другетів (руїни, Ужгород-Горяни) і Плотені (Великі Лази).

Ужгородський замок - найстаріша з усіх фортець Закарпаття. В ХІ-ХІІст.ст. тут будується кам'яна кріпость.

В 1322р. замок був переданий італійському графу Філіпу Другету. Рід Другетів володів замком із 1322-1691рр. В 1691р. новим власником замку став Міклош Берчені, який значно розбудовує його. Під час визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. замок був взятий повстанцями. Після 1711р. замок був перетворений у церковну гімназію.

Невицький замок - вперше згадується на початку ХІVст., як опорна база місцевої феодальної фронди проти королівської влади Карла Роберта Анжу. У XIV ст. замок переходить до володінь роду графів Другетів, які будують на місці дерев'яного замку кам'яний. У 1644р. під час релігійних воєн трансільванський князь Дьордь ІІ Ракоці зруйнував замок.

Цікаво те, що саме тут знаходиться найдовша в Європі липова алея (набережна Незалежності, Ужгород).

А ось назва міста Ужгород має свої оригінальні версії щодо походження: місто-город над рікою Уж. Староболгарські слова «уголь», як вугілля, та «угол», як кут, а також від слова «узок», як вузький, маючи на увазі вузьку долину річки Уж, або від турецьких слів «унг», «онг», що перекладається, як «правий».

Флора і фауна: бузок угорський, живокіст серцевидний, волошка Кочі, королиця довголиста, чебрець гарний, фітеума чотиричленна, гвоздика скупчена, підмареник закарпатський, підсніжник звичайний, шафран Гейфеля. Поряд із місцевими породами Ужгородщину прикрашає і численна екзотична флора. Тут нараховується понад 300 видів екзотичних рослин. З ранньої весни до пізньої осені цвітіння одних рослин змінюється іншими. Здається, що населені пункти розчиняються у квітучих деревах та кущах. Це такі оригінальні рослини, як кущі форзицій золотистої та зеленуватої, ніжно-рожеві квіти японської айви та рожеві - яблуні Недзвецького, криваво-червоні квіти яблуні флоридської та білі - яблуні китайської, бутони рожевих квітів сакури японської, біляві та червонуваті квітучі пагони каштанів. А ще кипарисовики, гімалайські сосни, дугласії, самшит вічнозелений, скумпія звичайна («парикове дерево»), катальпа бузколиста («сигарне дерево»), павлонія пухнаста («адамове дерево»). Розпо-відаючи про екзотичні рослини Ужгородщини, слід згадати про дерево з далекого Китаю - магнолію («огіркове дерево»). У нашому краї їх росте кілька видів: рожева магнолія Суланжа, біла магнолія Кобус та фіолетова магнолія Ленне. Наукою, до речі, доведено, що квітка магнолії має всередині температуру більшу від температури навколишнього повітря. Спробуйте переконатися у цьому самі, приклавши до квітки магнолії руку.

Особливо поширені на Ужгородщині: кріт, ласка, тхір, заєць, білка, ондатра, серед птахів слід назвати фазана, перепела, горлицю, голуба, лиску, деркача, чайку, дятла, сову, лелеку, дику качку, чаплю. З плазунів тут поширені степова черепаха, ящірки, вуж, гадюка звичайна. Серед рідкісних європейських комах на території Ужгородщини зустрічаються: вусач альпійський, аполлон, прозерпіна, мертва голова, сатурнія мала, жалібниця.

 

Закарпатье – живописный уголок Украины, имеет уникальное географическое расположение. Расположено на крайнем юго-западе Украины, занимает юго-западную часть Украинских Карпат и Придунайскую низменность, граничит на северо-востоке и юго-востоке со Львовской и Ивано-Франковской областями, а на севере, западе и юге с Польшей (протяженность границы 33,4 км), Словакией (98,5 км), Венгрией (130 км), Румынией (205,4 км). Через географические особенности Закарпатье с давних времен было удобным соединительным путем между государствами Северной и Южной, Восточной и Западной Европы.

По площади и населению в масштабах Украины область небольшая. Ее территория составляет 12,8 тыс. кв.км, численность населения – 1258 тыс. чел.

Закарпатье делится на 13 административных районов, имеет 10 городов, из которых 4 города областного подчинения (Ужгород, Берегово, Мукачево, Хуст), 20 поселков городского типа, 579 сельских населенных пунктов.

Такого национального многообразия, как в Закарпатье, нет ни в одной области Украины. Здесь живут представители 80 национальностей.

Климат области – мягкий, умеренно-континентальный.

Почти 80% территории занимают Карпатские горы, остальную – Притисянская низменность. Самая высокая вершина Украинских Карпат и Украины – гора Говерла (2061 м над уровнем моря) находится на границе Закарпатской и Ивано-Франковской областей.

Природа края живописная и разнообразная: низменность занимают поля, луга, сады, виноградники; пологие склоны Карпат укрыты лесом, преимущественно буковым. Уникальная природная экосистема Карпатского биосферного заповедника, отнесенная к самым ценным экосистемам Земле, входит в международную сеть биосферных резерватов ЮНЕСКО.

Самым большим богатством области являются леса, которые занимают больше половины ее территории. В природном составе закарпатских лесов преобладают твердолиственные (62,2%) и хвойные (29,9%) породы.

Край щедрый на различные виды полезных ископаемых, в т.ч. специфические, характерные лишь для Закарпатской геологической провинции. Минерально-сырьевая база представлена почти 150 месторождениями, более чем 30 видами полезных ископаемых.

Область имеет высокий природно-рекреационный курортный потенциалы. Выявлено и исследовано 360 источников и месторождений минеральных и термальных вод, по химическому составу не уступающие известным водам Кавказа, Чехии, Франции, а их лечебные свойства упоминаются в архивных документах середины ХV столетия.

Минеральные воды области имеют замечательные вкусовые качества и потребляются как лечебно-столовые в санаторно-курортных учреждениях. Закарпатье известно как один из самых популярных уголков лечения и оздоровления.

На территории края протекает 9429 потоков и речек, располагаются 137 природных озер. На речках сконцентрирована почти четвертая часть гидроэнергетического потенциала Украины, что открывает возможности для развития малой гидроэнергетики.

Закарпатская область является активным членом Карпатского Еврорегиона – межрегионального объединения пограничных регионов Украины, Польши, Словакии, Венгрии и Румынии. В области развита пограничная инфраструктура: действуют 17 пунктов пропуска, их них 7 – железнодорожных, 6 – международных автомобильных, 1 – международный воздушный, 3 – пункта упрощенного перехода.

 

Населённые пункты Ужгородского района
Административный центр — город областного значения  Чоп (в состав района не входит)
Пгт:	Среднее
Сёла:	Андреевка • Анталовцы • Баранинцы • Барвинок • Батфа • Ботфалва • Великая Добронь • Великие Геевцы • Великие Лазы • Верхняя Солотвина • Волково • Гайдош • Галоч • Глубокое • Гута • Демечи • Долгое Поле • Дубровка • Есень •Ирлява • Каменица • Кибляры • Кинчеш • Концово • Корытняны • Линцы • Ляховцы • Малая Добронь • Малые Геевцы • Малые Селменцы • Минай • Невицкое • Нижнее Солотвино • Оноковцы • Ореховица • Паладь-Комаровцы • Палло •Пацканёво • Петровка • Подгорб • Ратовцы • Розовка • Русские Геевцы • Русские Комаровцы • Соловка • Соломоново • Сторожница • Стрыпа • Сюртэ • Тарновцы • Тисаагтелек • Тисаашвань • Тисауйфалу • Тыйглаш • Холмец • Холмок •Худлёво • Цыгановцы • Чабановка • Часловцы • Червоное • Чертеж • Шишловцы • Ярок

 

Тячівський район

Загальні відомості

Тячевській район розташований в південно-східній частині Закарпаття. Тячевській район охоплює Тісянськую долину і Верховіну Граничить на півночі з Надвірнянськім, Богородічанськім і Рожнятінськім районами івано-франківської області, на сході з Раховськім, на заході з Хустськім і Міжгористим районами.
На півдні району проходить межа України з Румунією поверхню району має гірський характер, за винятком низовин уздовж річок Тіса і Теребля. Через район проходить залізнична колія Ужгород-солотвіно, і вузькоколійка Тересва-усть-чорна.

Тячево (укр. Тячів, венг. Tйcsх) – місто, районний центр Тячевського району, Закарпатської області України. Розташований на правом бережу Тіси в Мармарошськой улоговині.

площа -1 800 кв.км (43 000 га - с/г земель, 11 100 га - сади, 115 800 га - ліси). 

Район межує з Румунією та Івано-Франківською областю. 
Загальна кількість населених пунктів складає 62, з яких 1 місто, 26 великих сіл. 
Середня густота населення - 95,9 чол. на 1 кв.км. 
Населення Тячівського району складає 173 тис.чол., з яких міське населення - 49 тис., а сільське - 124 тис.

Центральні органи адмініст управління району знаходяться у місті Тячів (11 тис.чол.). Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Тячівщини є вершина Братківська, що підіймається на 1788 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Тиса, Теребля та Тересва. На території району знаходяться загатні Тереблянські озера, антропогенні Солотвинські озера. До того ж на Тячівщині знаходяться чимало високих гір та хребтів нашого краю: Странжул - 1630, Гропа - 1494, Угорська - 1294, а також перевал Легіонів - 1 110 м. Між гірськими вершинами знаходиться улоговина: Усть-Чорнянська. Великі таємниці природи ще дотепер зберігають печери Тячівщини: солянi (Солотвинські копальні), карстовi (Камяні ворота, Діравий камінь, Ведмеже ікло, Прозорих стін, Білих стін, Романія, Вів, Чурь, Княгиня, Дружба, Гребінь, Перлина, Синаторій, Чертіж, Молочний камінь, Термокса мала).

Загалом на території району проживають представники рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, румуни, німці, угорці, росіяни, роми.

В районі знаходяться унікальні дерев'яні церкви у селах Діброва, Нересниця, Колодне та оригінальний музей солекопів у селищі Солотвино, до того ж саме у цьому селищі народився відомий світовий медіа-магнат Роберт Максвелл.

Цікаво, що саме на Тячівщині знайдено одні з найдавніших знахідок Закарпаття які відносяться до кам'яного віку, зокрема стоянка древніх людей у печері Молочний камiнь та поблизу села Діброва. А ось вже у наш час археологи знайшли римські монети-динарiї та залишки римської солекопальнi в Солотвинi. Це свідчить про те що наш край входив у безпосередню контактну зону з Римською імперією.

Не менш оригінальним фактом є те, що найбільш снігове місце України - Руська Мокра. В середньому стійкий сніговий покрив лежить тут протягом 116 днів у році. А ось найглибша лікувальна установа в Україні знаходиться в Солотвині. На глибині 300 метрів у соляних печерах розташовано алергологічну клініку.

Поблизу села Нересниця знаходиться невеликий присілок, який розташувався на березі озера Солене. Невеличке озерце відразу вражає тих, хто побачив його вперше. Адже його і відразу не побачиш, а вже коли зупинишся на його берегах, схованих високими пагорбами, то застигаєш від таємничої краси. І це не все - справжні таємниці чекають попереду, коли дізнаєшся про те, що гірське озеро наполовину прісне ( зверху) і наполовину солене (знизу). Легенда стверджує, що колись тут була невелика соляна шахта, де добували цю важливу сировину, зверху над шахтою стояла деревяна церква. І ось через роки, коли шахту вже давно закинули і забули про неї, сталося стихійне лихо. Невеличкий потічок після великої бурі так розлився, що затопив шахту і підмив її опори. Після цього грунт осів, а разом з ним і церква, на досить значну глибину, куди стрімко залилася вода. Так і утворилося озеро Солене. Як стверджують старожили, якщо ввечері уважно прислухатися, то можна почути мелодію церковних дзвонів по яким б'ють підводні течії озера.

Якщо їхати з Ужгорода до древнього міста Тячів, то поблизу поворота на селище Руське Поле можна побачити досить незвичну за своїми формами гору. Вона ніби не має нічого спільного з гірськими масивами які скупчилися поруч, а її форма занадто правильна як для вулканічної гори, до того ж рослинність на самій вершині цього невеликого пагорбу надзвичайно бідна. З приводу легендарного походження самої гори було і є чимало суперечок між істориками, археологами, ба навіть геологами. Згідно легенди саме на цьому місці зупинилися кочові племена з далекої Азії, аби поховати свого померлого в дорозі вождя. І за традицією кожен воїн кинув жменю землі на могилу свого провідника. Звичайно тепер важко уявити собі ту кількість війська, аби сформувалася така гора, але легенда залишається легендою.

Тячівський район відомий своїми історичними та архітектурними пам'ятками. Лісисті та малолюдні зелені гори Карпати були ідеальним місцем для побудови на їх території численних монастирів. Цим і скористалися перші монахи-християни, які прибули у наш край разом з учнями Кирила і Мефодія. Пізніше місцеві феодали усіляко підтримували розвиток монастирів, оскільки саме з ними був повязаний розвиток освіти і культури у цій важкодоступній місцевості. Так, наприклад, у 1558 році посли російського царя Iвана IV Грозного, повертаючись iз Константинополя, зупинилися в Угольському монастирi, де жило тодi 330 монахiв. Тут вони вперше спробували мінеральну воду із трьох різних джерел: одне було з квасною водою, друге з грушевою(солодкою), третє - сильно солоне. А після цього написали грамоту з повідомленням про це особисто першому російському царю. До речі, насьогодні це найстаріший за віком діючий монастир на Закарпатті, йому вже виповнилося понад 1100 років. Але якщо в середньовічні часи це був чоловічий монастир, то тепер він став жіночим. До речі, вже не є таємницею те, що у стародавньому Грушівському монастирі працювала друкарня. На сьогодні на Тячівщині діє кілька монастирів: Угольський (жiночий, православний), Чумалiвський (жiночий, православний), Бедевлянський (чоловічий, православний).

Флора Тячівщини представлена унікальними рослинами: астра альпiйська, бiлотка альпiйська (едельвейс), еритренiй собачий зуб, сосна кедрова, тирлич вирiзаний, тирлич жовтий, тис ягiдний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, виток карпатський, смородина карпатська, ломикамінь карпатський, льон гірський, рододендрон карпатський. Серед тварин особливо поширені на Тячівщині: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась. На території Тячівщини розташований Широколужанський та Угольський масиви Карпатського заповідника, а також кілька унікальних заказників, де охороняються унікальні рослини та тварини Карпат. А на території селища Буштино знаходиться парк ХVІІІ століття.

Населені пункти Тячівського району
Міста:	Тячів
Смт:	Буштино · Дубове · Солотвино · Тересва · Усть-Чорна
Села:	Бедевля · Біловарці · Бобове · Велика Уголька · Вишній Дубовець · Вишоватий · Вільхівці · Вільхівці-Лази · Вільхівчик · Вонігове · Ганичі · Глиняний · Глибокий Потік · Груники · Грушово · Дібрівка · Добрянське · Дулово · Калини · Колодне · Комсомольськ · Красна ·Крива · Кричово · Лази · Лопухів · Мала Уголька · Нересниця · Нижній Дубовець · Нижня Апша · Новобарово · Новоселиця · Округла · Петрушів · Пещера · Підплеша · Подішор · Пригідь · Ракове · Рівне · Росош · Руня · Руська Мокра · Руське Поле · Сасово · Солоне ·Тарасівка · Теребля · Терново · Тисалово · Топчино · Тячівка · Угля · Фонтиняси · Чумальово · Широкий Луг

 

Свалявський район

Загальні відомості

Район покритий густою мережею автомобільних доріг, більшість з яких в стерпному стані. Через нього проходять траси Киев-львов-чоп, Хуст-поляна-перечин, Свалява-Воловец-межигір’я.

Свалява (укр. Свалява, венг. Szolyva (Szvaljava)) – місто районного підпорядкування, центр району. Розташований на березі ріки Латоріца, в 72 км. від обласного центру. У місті знаходиться залізнична станція Свалява на лінії Батево – Стрий.

площа - 680 кв.км (12 900 га - с/г земель, 48 600 га - ліси). 
Загальна кількість населених пунктів складає 29, з яких 1 місто, 11 великих сіл. 
Середня густота населення - 82,3 чол. на 1 кв.км. 
Населення Свалявського району складає 57,6 тис.чол., з яких міське населення - 18,8 тис., а сільське - 38,8 тис.

Центральні органи адміністративного району знаходяться у місті Свалява (18,8 тис.чол.). Загалом на території району проживають представники рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, румуни, німці, угорці, росіяни, словаки, роми.

Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Свалявщини є вершина Стій, що підіймається на 1 681 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Дусинка, Латориця, Керецьки та Пиня.

До речі, у гарній місцевості поблизу гори Кук, що у Свалявському районі знаходиться геометричний географічний центр Закарпаття (48°30' пн. широти, 23°23' cх. довготи). Високо до неба тут підіймаються гірські хребти: Синяк, Борліов Дул, Боржава. Між горами знаходиться Свалявська улоговина.

Про те, що Закарпаття славиться своїми джерелами мінеральних вод давно відомо всім. З усіх 13 районів найбільш мінералізований як у кількісному, так і якісному виді є Свалявський. Тому і не дивно, що саме тут розташовано найбільші і найпопулярніші санаторії, турбази, пансіонати і т.п. На території району розробляються декілька джерел мінеральної води: Свалява, Поляна, Плоске, Голубине, Нелiпино, Пасiка. В районі є кілька санаторіїв та баз відпочинку. Найбільш відомі серед них: «Сонячне Закарпаття», «Поляна», «Джерело кришталеве», «Квiтка Полонини», «Перлина Карпат», «Квасний потiк».

Не менш цікаво знати, що ще у ХІ столітті візантійський імператорський двір звертався з проханням до угорських королів про продаж цілющої соленої води з гірських джерел. Зафіксовано навіть декілька історичних фактів, яким чином здійснювалося транспортування з Карпат до Константинополя мінеральної води. Згідно документів поблизу сьогоднішнього села Поляна був розташований табір гірських пастухів, які крім основної роботи - випасання худоби, зобов'язані були охороняти цілющі «квасні» джерела з яких королівська стража набирала воду у міхурі, зроблені з телячої шкіри. І саме таким чином їх потім протягом кількох діб транспортували до купалень візантійських патріархів.

На території району знаходяться значні поклади неметалічних копалин: 1. Алунiти 2. Доломiт 3. Каолiн 4. Барит 5. Бентонiт 6. Цеолiт 7. Дiорит 8. Андезит 9. Мармур 10. Пiсок 11. Вапняк 12. Глини 13. Перлiт 14. Мiнеральнi фарби 15. Вулканiчний туф 16. Кухонна сiль 17. Мінеральні води: серед відомих типів мiнеральних вод Свалявщини є - БОРЖОМI, ЗУБЕР, ЄСЕНТУКI, НАРЗАН, ЗАЛIЗИСТI НАРЗАНИ, СТАРА РУССА. Випускалися i випускаються такi води: «Поляна Квасова», «Нелiпинська», «Плоскiвська», «Поляна Купель», «Свалявська».

В районі знаходяться унікальні дерев'яні церкви у Сваляві та Уклині, а також діє жіночий православний монастир у селі Драчино.

Цікаво знати, що за населенням регіон бiльший вiд Iсландiї, Гвiнеї-Бiсау, Джiбуттi, Захiдної Сахари, Екваторiальної Гвiнеї, Свазiленда, Белiза, Гайани, Сурiнама, Вануату, Соломонових островiв, Фiджi.

А ось назва Свалява походить від староугорського і старослов'янського «сольва», тобто «місце, де тече солена (мінеральна) вода».

Флора Свалявщини представлена унікальними рослинами: еритренiй собачий зуб, сосна кедрова, тирлич вирiзаний, тирлич жовтий, тис ягiдний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, виток карпатський, смородина карпатська, ломикамінь карпатський, льон гірський, рододендрон карпатський. Серед тварин особливо поширені на Свалявщині: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась. На території Свалявщини, у селі Плав'я росте 500-річний дуб.

 

Населені пункти Свалявського району
Міста:	Свалява
Села:	Березники • Вовчий • Ганьковиця • Голубине • Драчино • Дусино • Керецьки • Лопушанка • Мала Мартинка • Неліпино • Оленьово • Павлово • Пасіка • Плав'я • Плоске • Плоский Потік • Поляна • Родниківка • Родникова Гута • Росош • Сасівка • Солочин • Стройне •Сусково • Тибава • Уклин • Черник • Яківське

 

Статьи pp-budpostach.com.ua Все о бане

Статьи по пеноблоку,пенобетону,пенобетонным блокам

Статьи pp-budpostach.com.ua Статьи по бетону

Статьи Все о заборах

Статьи pp-budpostach.com.ua Все о крышах ( виды, материал, как лутше выбрать)

Статьи Все о Фундаменте

Статьи по газобетону ( газоблоку ), газобетонных блоков, газосиликатнных блоков

Новости, статьи, слухи, факты, разное и по чу-чуть

Статьи по кирпичу ( рядовому, лицевому,облицовочному,клинкерному, шамотному, силикатному,)