Цегляна кладка стін

Цегляна кладка. Цегляна кладка стін дешево. ціна на муровання цегли

Цегляна кладка стін

Цеглин відомий, давній і популярний будматеріал, який з'явився ще до обпалювання глини. З цеглою зручно працювати, він довговічний і міцний, його різноманітні дає великі можливості для творчості. Термін експлуатації правильно складених цегляних стін не обмежений, і це підтверджено століттями їх експлуатації.

Цегляна кладка  — найбільш застосовуваний спосіб будівництва будівель і споруд. Кладка — це конструкція з цеглою, укладених у певному порядку та скріплених будівельним розчином. Для цегляної кладки можна використовувати глиняний червоний (з порожнями й без) і силікатну білу цеглу. Найбільш поширеним є червона цегла, звичайна розміром 250х120х65. Також застосовують цеглу модульний (потовщений) або цегляні блоки, висота яких удвічі більша, ніж висота звичайної червоної цегли. Для зменшення ваги кладки та підвищення енергоощадних характеристик застосовують полегшену комірчасту цеглу, вагу якої на 20% менша.

               Розчини для кладки застосовуються на основі цементу, вапна та суміші цементу з вапностю. Ланцюгові розчини готують із піску та цементу в співвідношенні 1:3 — 1:6 (цемент: песок) залежно від вимог, що пред'являються до розчину та марки цементу. Чим більша частка цементу в будівельному розчині, тим розчин менш пластичний, проте рух. Стіни, викладені на такому розчині холодніше, і на них інтенсивніше конденсується волога. Вапняні розчини тепліші, але менш міцні, ніж цементні.

Для кладки цегляних стін їх використовують рідко. У цементно-вапняних розчинах замість чистого піску застосовують суху суміш піску з цементом у необхідній пропорції. Пластичність цього розчину дає змогу використовувати його для всіх типів кладки, тому що він менш рухливий. Використання під час будівництва високопластичного розчину під час виконання кладки з комірчастої цегли неекономно, тому що розчин затікає в порожнечі цегли. З іншого боку, чим менш пластичний розчин, тим важче його розстеляти та розрівнювати. Крім того, необхідно враховувати погодні умови — у теплу та спекотну погоду використовують розчин підвищеної рухливості. Розчин на основі цементу необхідно готувати перед початком робіт і використовувати упродовж двох годин із моменту приготування, вапняні розчини мають термін придатності до одного року.

Основний інструмент муляра, який він використовує для кладання стін — це кельма (майстерень, сталева лопатка, необхідна для розрівнювання розчину, заповнення ним вертикальних швів кладки, підрізання зайвого розчину), молоток-кирочка (використовують у тому разі, якщо потрібно розрубати цілу цеглу на частини), розшивка (інструмент для розшивання швів).

Для контролю якості цегляної кладки використовують такі інструменти:
― схил — необхідний для перевірки якості вертикальної кладки;
― рівень — використовується для контролю горизонтальної кладки;
— правило — гладка дерев'яна рейка завдовжки 1,2 — 2 метри, слугує для контролю лицьової поверхні цегляної кладки;
― шнур-причалка — це кручений шнур діаметром 3 метри, що натягуються між поряджаннями, застосовується для контролю товщини горизонтальних швів і забезпечення прямолінійності горизонтальних рядів цегляної кладки;
― поряджання — це дві рейки, на які через 77 мм (для одинарної червоної цегли) нанесені засічки. Відстань між зачісками складається завдяки товщині цегли  -65 мм і товщини шва — 12 мм. Інструмент необхідний для розмічення рядів цегляної кладки.

Вибір товщини стін визначається з огляду на кліматичні умови,  поверхонь будівлі та встановлюється кратній половині довжини цегли з урахуванням товщини шва:

— 250 мм – в одну цеглу;
― 380 мм – у півтора цегли;
— 510 мм — у дві цегли;
— 640 мм — у дві з половиною цегли тощо.

Стіни викладені з червоної цегли мають високу теплову інерційність, для того щоб вони прогрілися або охололи необхідний великий проміжок часу. І чим товща стіна та більша її вага, тим ці процеси тривають довше. У зв'язку з цим температура всередині приміщення практично незмінна упродовж доби. У цьому полягає основна перевага цегляних стін. З іншого боку, у тому разі, якщо взимку довгий час дім не опалювався, то для його прогрівання потрібно кілька днів, а також можлива конденсація вологи на внутрішніх поверхнях приміщення.  
Внутрішні обважнювальні стіни часто виводять зі звичайної червоної цегли, їх товщина не має бути меншою 250 мм, переріз стовпів не менш ніж 380х380 мм, простінків не менш ніж 250х510 мм. За високих навантажень стовпи та простінки армують металевою сіткою.
               Перев'язка швів — це певний спосіб укладання цегли щодо один одного. Від перев'язки швів залежить стійкість і довговічність стіни. Є перев'язка вертикальних, поздовжніх, поперечних швів. Перев'язка поздовжніх швів  необхідна для рівномірного розподілу навантажень за довжиною стіни, перев'язування поперечних швів слугує для розподілу навантаження за товщиною стіни та створення поздовжнього зв'язку між цеглою. Є дві основні системи перев'язування швів: однорядна (ланцюгова) і багаторядна. Під час кладки однорядним способом перев'язують кожну низку цеглин завдяки чергуванню ложкових і тичкових рядів цегли. Поперечні шви в сусідніх рядах зміщені на чверть цегли відносного один одного, а поздовжні шви зміщені на півлцепива. Такий спосіб кладки вимагає високої кваліфікації муляра. Багаторядна система простіша, під час кладки на один тичковий ряд припадає від 3 до 5 ложкових рядів. Цей тип перев'язки рекомендують як основний спосіб для кладання стін будинку. Міцність кладки неабияк підвищується, якщо через кожні 3-5 рядів укладається металева армована сітка з осередками 6-12 сантиметрів.

              Для економії цегли, зниження навантаження на фундамент і підвищення теплотехнічних характеристик зовнішніх стін застосовують полегшені типи кладок: цегляні та порожнисті (колодові). Під час зведення таких оградних конструкцій спочатку викладають цегляні стінки, які виконують функцію незнімної опалубки. Простір між ними заливають керамзитобетоном або іншим легким бетоном, або заповнюють теплоізоляційними засипками (перлітом, керамзитом тощо).
Багато приватних забудовників віддають перевагу зведення тришарових стін, що складаються з основної несучої або самонесної стіни, цегляної облицювання та проміжного теплоізоляційного прошарку.
             Для високої якості кладки необхідно звернути увагу на рівномірність розподілу розчину на ліжку, від цього залежить щільність і міцність шва. Для ложкового ряду розчин розстилюється шаром завширшки 80-100 мм, а для тичкового ряду 200-220 мм. Товщина шару має становити 15-20 мм, що дає змогу отримати товщину шва 10-12 мм. Перед початком кладки цегла на деякий час замочують у воді, для того, щоб цегла не забирала воду з розчину, і не знижувалася міцність цегляної кладки.
            Є кілька способів ведення цегляної кладки, які визначаються ступенем пластичності розчину: затискач і притискач. Третій спосіб впритик із підрізкою є комбінацією перших двох.
Під час кладка використовується розчин із рухомістю 12-13 см. У цьому разі цегла тримається похило та тичковою гранню муляр загрібає невелику порцію розчину, потім насувається цегла до раніше укладеного. Після цього цегла осаджує, чим забезпечує товщину вертикального шва 10 мм і горизонтального 12 мм. Розчин водночас не вичавлюється назовні. Цей спосіб застосовують під час кладки стін впустошовку (неповне заповнення шва), що надалі передбачає оштукатурування стін.
Під час кладки потрібно використовувати кельму, якою муляр підгріває частину розчину та притискає його до вертикальної грані укладеної цегли. Водночас лівою рукою укладає нову цеглу, притискаючи його до полотна кельми. Різким рухом догори муляр виймає кельму та трохи зсіджує цегла. Потім процес кладання знову повторюється. Унаслідок цього отримує міцну кладку з повним заповненням шва.

Спритик із підрізкою — комбінація двох зазначених вище способів кладки цегли. Стіна водночас — кладки виходить із повністю заповненими розчином швами. Розчин розстібається так само, як під час кладки в притискач, сама кладка виготовляється впритик. Рухливість розчину для цього способу ведення кладки має бути дорівнює 10-12 см.

Розшивку швів проводять розшивкою після кладки на 3-4 ряди для додання кладки чіткого малюнка й ущільнення розчину у швах. Першими розшивають вертикальні швидковисихні ряди, потім горизонтальні. Робоча частина розшивки може бути різною, унаслідок чого виходять прямокутна заглиблена, опукла, увігнута, трикутна дворізна й інша форма шва цегляної кладки.
Після закінчення робіт із кладки стін із червоної (глини) цегли, стіни можна додатково оштукатурити або облицювати за допомогою декоративних оздоблювальних матеріалів.